Українська пивоварна галузь значною мірою залежить від імпортного хмелю, хоча в країні ще залишаються господарства, здатні вирощувати й переробляти цю культуру локально. Проблема полягає не лише в технологіях, а й у робочій силі, попиті та багаторічному спаді сектору.
Господарство в Ражнові на Львівщині залишається одним із небагатьох прикладів повного циклу: від вирощування до пресування хмелю. Воно має крапельний полив, спеціалізовану техніку та інфраструктуру для більшої площі, ніж фактично використовується.
Потужність є, але ринку бракує
Підприємство може працювати на п’ятдесяти гектарах, але засіяна лише половина. Хмелярство потребує сезонних працівників у пікові місяці, тоді як забезпечити рівномірну зайнятість протягом року складно. Через це розширення гальмується навіть за наявності техніки.
Ринок також звузився. Після пандемії та початку повномасштабної війни змінилася структура споживання, частина аудиторії виїхала з країни, а багато регіональних конкурентів припинили роботу. Тому пивовари часто покладаються на імпортний хміль із Європи, США та інших напрямків.
Для пивної індустрії відновлення локального хмелярства могло б зменшити ризики постачання і підтримати українське сільське господарство. Але сектору потрібні прогнозований попит, працівники для сезонних операцій і довгострокові контракти, які роблять інвестиції в нові площі економічно виправданими.
