Страхування воєнних ризиків стає одним із найскладніших фінансових питань для українського бізнесу. Компаніям потрібен захист складів, заводів, логістичних активів і комерційної нерухомості, але доступні продукти залишаються дорогими і часто покривають лише невелику частину реальної вартості майна.
Базова проблема полягає у співвідношенні між страховою премією та лімітом покриття. Локальні страховики можуть забезпечити покриття на десятки мільйонів гривень, що може бути корисним для меншого майна, але недостатнім для великих промислових обєктів або розподільчих центрів. Для активів вартістю сотні мільйонів і більше зазвичай потрібні міжнародні перестраховики.
Чому ринок складно масштабувати
Географія залишається ключовим обмеженням. Багато страховиків не беруть обєкти поблизу фронту, тимчасово окупованих територій, портів або чутливої енергетичної інфраструктури. Навіть у відносно безпечніших регіонах вартість полісу може бути у кілька разів вищою, ніж стандартне страхування майна до повномасштабного вторгнення.
Попит на ринку є, але значна частина запитів не доходить до договору через складну економіку. Компанія може заплатити суттєву премію і водночас отримати ліміт, який не компенсує велику втрату. Це особливо важливо для логістики, виробництва і ритейлу з дорогими основними фондами.
Державні компенсаційні програми та участь міжнародних фінансових інституцій можуть зробити систему практичнішою. Держава здатна зменшити вартість премій або компенсувати втрати там, де приватні страховики не працюють, а іноземне перестрахування може підвищити ліміти і розподілити ризик.
Для інвесторів це питання ширше за страховий поліс. Працюючий механізм передачі ризику допомагає відкривати фінансування, захищати нові проєкти і робити рішення про відбудову менш вразливими. Ринок формується, але йому ще потрібні масштаб, статистика, капітал і довіра.
