Мінеральна база України є одним із найстратегічніших економічних активів країни. Геологічні дані свідчать, що Україна має значну частку світового мінерального багатства і підтверджені запаси багатьох мінералів, які Європейський Союз та США вважають критичними.
Йдеться про ресурси, важливі для енергетики, оборони, авіакосмічної галузі, електроніки та чистих технологій: літій, титан, уран, графіт, марганець, рідкоземельні елементи та інші мінерали. Потенціал літію в Україні належить до найбільших у Європі, а титанові й уранові ресурси також мають стратегічне значення.
Окупація змінює інвестиційну логіку
Головна проблема — доступ. Значна частина оціненої вартості мінеральних ресурсів розташована на територіях під російською окупацією або поблизу зон високого ризику. Це стосується родовищ у східних і південних областях, ресурсів Криму та ділянок, яким загрожує подальший військовий тиск.
Через це мінеральна політика невіддільна від безпекової. Для інвесторів питання полягає не лише в геології, а й у термінах деокупації, пошкодженій інфраструктурі, стабільності правил і вартості розвідки до початку промислового видобутку.
Україна вже рухається до зрозумілішої регуляторної бази: формує переліки стратегічних і критичних мінералів, готує електронні аукціони та угоди про розподіл продукції. Водночас родовища на тимчасово окупованих територіях можуть бути формально в переліках, але фактично залишаються недоступними до зміни безпекової ситуації.
Для західних партнерів українські мінерали можуть допомогти диверсифікувати ланцюги постачання від домінуючих глобальних постачальників. Для України це потенційне джерело інвестицій, промислового розвитку та фінансування відновлення. Але реальна вартість з’явиться лише тоді, коли зійдуться безпека, капітал та інфраструктура.
