Коли війна руйнує або захоплює активи, українські компанії дедалі частіше намагаються перетворити зафіксовані втрати на юридично вимірювані вимоги до Росії. Ключове питання для бізнесу не лише виграти справу, а й реально отримати відшкодування там, де ще залишаються російські комерційні активи.
Сьогодні паралельно працюють три траєкторії: міжнародна архітектура репарацій, інвестиційний арбітраж та інші міжнародні інстанції, а також хвиля позовів в українських судах. У кожної різні строки, вартість і практична ймовірність стягнення.
Міжнародний компенсаційний механізм формується, але швидких виплат не дає
Міжнародний реєстр збитків покликаний уніфікувати докази та підхід до оцінки шкоди, щоб у майбутньому можна було запускати компенсації системно. Для компаній подання заяви стає елементом ширшої стратегії: воно дисциплінує доказову базу й допомагає зафіксувати логіку оцінки.
Обмеженням лишається час: навіть за наявності інституцій вирішальним буде політичне та юридичне рішення щодо фінансування і механіки використання суверенних активів.
Інвестиційний арбітраж дає рішення, а гроші дає виконання
Для бізнесів із захищеними інвестиціями інвестиційний арбітраж може завершуватися рішеннями, які потенційно можна виконувати за кордоном. В одному з найбільш помітних кейсів у енергетиці вже отримано рішення орієнтовно на USD 263 million за експропрійовані активи в Криму, після чого розпочато процедури визнання та виконання в іноземних юрисдикціях.
На практиці працює фокус на активах, пов’язаних із державою, але задіяних у комерційній діяльності. Саме такі активи інколи стають об’єктом тимчасових заходів, поки тривають апеляції.
Українські суди масштабуються швидко, але за кордоном упираються в імунітет
Після 2022 року українські суди стали наймасовішим інструментом, бо подання позову є відносно доступним, а докази можна готувати локально. За даними відкритих реєстрів, по всій країні видано сотні рішень із високою часткою задоволених вимог.
Однак у міжнародному вимірі з’являється бар’єр суверенного імунітету: іноземні суди підходять до нього суворіше й можуть відмовляти у визнанні, якщо вважають обґрунтування недостатнім. Тому потрібні вибір юрисдикції, пошук активів і продумана тактика виконання.
- Найшвидший шлях: позов в Україні для фіксації відповідальності та суми збитків, далі робота з активами за кордоном.
- Найбільший потенціал: інвестиційний арбітраж, але з бюджетом на кількарічний процес і радників.
- Найкраща доказова база: заяви до Реєстру збитків як стандартизований масив доказів.
- Ключовий ризик: імунітет і вузька категорія активів, на які реально можна звернути стягнення.
Для інвестора висновок простий: відшкодування переходить із політичної тези в набір паралельних юридичних інструментів. Виграють ті, хто рано фіксує втрати, обирає справи вибірково і керує виконанням як операційним проєктом.
