У січні-травні 2026 року Україна імпортувала 9,8 тисячі тонн винограду на дев’ятнадцять мільйонів доларів США, свідчать митні дані. Показники підтверджують, що ввезена продукція залишається важливою для наповнення полиць поза сезоном українського врожаю.
На Індію припало 18,4 відсотка імпорту, на Південно-Африканську Республіку – 13,4 відсотка, а на Узбекистан – 12,8 відсотка. Різні календарі збору врожаю та маршрути доставки допомагають підтримувати безперервніше постачання без залежності від однієї країни чи короткого сезону.
Попит зберігається протягом року
Для порівняння, за весь 2025 рік Україна ввезла 42,2 тисячі тонн винограду на 66,7 мільйона доларів. Результат перших п’яти місяців 2026 року свідчить про сталий попит, однак його не можна прямо переносити на весь рік через виражену сезонність торгівлі.
Імпортний виноград проходить фітосанітарний контроль, перевірку якості та дотримання холодового ланцюга. На роздрібну ціну впливають не лише закупівлі у виробника, а й охолодження, упаковка, перевезення, прикордонні процедури, втрати під час доставки та курс валют.
Власне виробництво повертається поступово
Українські аграрії паралельно інвестують у відновлення виноградарства. На розмінованих землях Миколаївщини закладають нові виноградники й сади у районах, де господарювання було порушене бойовими діями та ризиком забруднення територій.
Місцевий виноград не може швидко замінити імпорт. Новим насадженням потрібен час для виходу на товарну врожайність, а виробникам необхідні саджанці, зрошення, сховища, сортування та передбачуване фінансування. На рішення також впливають кліматичні ризики й стан сільської інфраструктури.
Збільшення українського врожаю здатне поступово скоротити сезонну залежність від ввезення та створити основу для переробки й експорту. До дозрівання цих потужностей диверсифікований імпорт і надійна холодна логістика залишатимуться важливими для споживачів і торгівлі.
