Країни Євросоюзу торік придбали рекордні 9,9 тисячі тонн українського морозива на 33,9 мільйона євро. Порівняно з 2024 роком фізичний обсяг зріс на тридцять два відсотки, а виручка – на 41,8 відсотка, тобто середня вартість кілограма також збільшилася.
Ще показовішою є довга траєкторія. У 2016 році, на початку дії поглибленої зони вільної торгівлі, ЄС купував лише близько ста тонн. У 2022 році обсяг сягнув трьох тисяч тонн, а у 2024 році – 7,5 тисячі тонн.
Тест для експорту з доданою вартістю
Морозиво потребує не лише сировини. Виробнику потрібні стабільна рецептура, харчова безпека, пакування, лабораторний контроль, холодильні склади й безперервний холодовий ланцюг. Кожен етап створює роботу та вартість в Україні ще до перетину кордону.
Цей успіх сам по собі не змінює структуру всього експорту, але доводить, що українські виробники здатні конкурувати на зрілому європейському ринку. Природними воротами є Німеччина та Польща, хоча обидві мають сильних власних виробників.
Компанії використовують дві стратегії: будують власні бренди й дистрибуцію або виробляють для європейських мереж під їхніми марками. Власна марка зберігає комерційну ідентичність, але потребує більших інвестицій; контрактне виробництво швидше дає обсяг.
Наступний виклик – стабільність. Покупцям потрібні повторювана якість, надійне електропостачання, відповідне стандартам молоко, сертифікація та безперебійна логістика. За цих умов такий шлях можуть повторити сир, масло, йогурти, заморожені ягоди й кондитерські вироби.
