Українське трудове законодавство дозволяє роботодавцям робити відрахування із заробітної плати лише у визначених випадках. Це важливо і для працівників, і для компаній, бо утримання із зарплати не є вільним управлінським інструментом: воно має бути пов’язане з конкретною заборгованістю або переплатою і відповідати законним обмеженням.
Кодекс законів про працю дозволяє відрахування для повернення авансу, виданого в рахунок зарплати, помилково виплачених сум, невитраченого авансу на відрядження або коштів на господарські потреби, якщо працівник не заперечує підстав і розміру утримання. Роботодавець має видати наказ у встановлений законом строк.
Межі захищають працівника
Загальне правило полягає в тому, що сума всіх відрахувань під час кожної виплати не може перевищувати двадцять відсотків. В окремих випадках відрахування можуть сягати половини належної зарплати, але навіть за кількома документами працівник має отримати щонайменше половину заробітку.
Є також виплати, з яких такі кошти не утримуються, зокрема вихідна допомога та окремі компенсаційні виплати. Це розмежування важливе, бо правила повернення коштів мають балансувати право роботодавця на відшкодування боргу і право працівника на базовий захист доходу.
Для роботодавців практичний висновок — ретельно документувати підставу, суму, строк і позицію працівника. Для працівників важливо розуміти, що утримання повинно мати законну підставу і не може застосовуватися лише через внутрішнє бажання бухгалтерії.
На ринку праці, який і так перебуває під тиском, зрозумілі правила зарплатних відрахувань зменшують конфлікти. Вони також нагадують бізнесу, що комплаєнс — це не лише податки чи договори, а й щоденне адміністрування зарплат.
